Перший пішов, або Як в Україні починався ленінопад

Червоні загарбники на всіх підконтрольних територіях масово ставили ідолів режиму – особливо, леніна. Масово позбавлятися від них в Україні почали давно, скинутими ленінами вже нікого не здивуєш.

Також цікаво Їх більше не вважали непереможними: чому саме зараз варто згадати Марафонську битву

Та геть інша річ – 1991 рік, коли срср рухнув, а Україна проголосила Незалежність. Прибрати один із символів поневолення тоді – це був рішучий крок і подія зі значним символічним та емоційним навантаженням.

Плюс Незалежність – мінус ленін

Монумент так званій "великій жовтневій соціалістичній революції" 1917 року (саме тоді більшовики здійснили державний переворот та захопили владу в російській імперії, скориставшись нестабільністю в країні на тлі поразок у Першій світовій) поставили у Києві у 1977. Звісно, на "площі жовтневої революції" (на щастя, тепер це Майдан Незалежності).

Це був дев'ятиметровий ленін із червоного граніту, якого оточували бронзові "фанати" у вигляді "робітників та селян" (загалом монумент був 18,9 метра заввишки). "Гуллівер у країні ліліпутів" називали його напівжартома.

Цікавий факт: під монументом було підземне приміщення, де партійні бонзи збиралися на "фуршети" після парадів. Потрапити туди можна було тільки з будинку консерваторії. Найімовірніше, саме тому зявилася приказка "сходити в консерваторію", яку можна було почути в деяких радянських фільмах. Що вона означала – можеш здогадатися.

До слова, приблизно на тому ж місці до 1917 року стояв пам'ятник російсько-царському прем'єру столипіну, потім марксу, а потім збиралися поставити навіть сталіна. Але той вчасно помер.

Один із символів радянського диктату з висоти пташиного польоту / Фото Wikimedia

І от 12 вересня 1991 року, менш як за 3 тижні після 24 серпня, цього гранітного леніна не стало. А в жовтні 84 гранітні блоки (кожен по 12 – 16 тонн) спершу перевезли до Музею історії Києва, а потім передали Укрреставрації для повторного використання. Ось так кияни попрощалися з епохою – без жалю і сумнівів.

Без жалю і сумнівів українці й сьогодні боронять свою землю від зазіхань чергового божевільного диктатора, знову з росії, який радо поставив би у Києві, що цікаво, монумент тому ж леніну. Та не буде більше такого – ні у столиці, в жодному іншому нашому місті, навіть якщо поки воно перебуває в окупації.

Бо тут ключове – "поки".