А проте дуже швидко побачив, чим насправді є диктат комуністів. У 1925 вийшов з комсомолу і став, як вважали місцеві цензори, "співцем куркульської ідеології".
Також цікаво Nemiroff представив особливий продукт, весь прибуток з продажу – на підтримку українців
Іван Багряний – один із тих, хто зрозумів, чим насправді є СРСР
Його твори забороняли миттєво, навіть видані власним коштом. А в 1932 арештували й заслали на Далекий Схід. 1938 – новий арешт. Примітно, що навіть після тривалих допитів та катувань Багряний не підписав зізнання. І, як не дивно, його відпустили. Роки заслання, тюрем та знущань письменник яскраво зобразив у "Саді Гетсиманському" та "Тигроловах".
Другу світову війну Багряний провів в українському підпіллі на Галичині. У 1945, перед наближенням радянської армії, виїхав на Захід (спершу до Хорватії, а потім до Німеччини, де й прожив решту своїх років). Там він написав "Чому я не хочу вертатись до СРСР?" У цьому памфлеті письменник доступно і якісно пояснив, що таке той Союз – держава без національної гідності й прав людини, яка чинить геноцид проти власного народу.
Канадське видання "Чому я не хочу вертатись до СРСР?" 1946 року / Фото issuu
10 цитат Івана Багряного про незламний дух українців
- Ми є. Були. І будем Ми! Й Вітчизна наша з нами ("Меченосці").
- В сміливих щастя завжди є ("Тигролови").
- Ліпше вмерти біжучи, ніж жити гниючи ("Тигролови").
- Але світ злостивих все-таки безсилий проти світу ясних серцем і гордих ("Сад Гетсиманський").
- Людській душі і в карцері добре. Бо можна її відібрати від світу, але не можна відібрати світу від неї. Поки вона жива ("Сад Гетсиманський").
Відгремлять сморідні грози, відшаліють страшні гурагани залізні, одбахкають блискавки зла й злоби... Прийдуть знову й знову громи весняні. Проллються проливні дощі громові і змиють, очистять усе. І зацвіте рясним цвітом те, чому цвісти належить, що народжене цвісти й буяти. І поросте бур’янами те, чому порости бур’янами належить. І згниє геть те, що своїм серцем злобним умерло, захлинулось у зненависті, вдушилось у жорстокості, – все те, що не жило, а чаділо,
– Іван Багряний, "Людина біжить над прірвою", 1949.
- Найдорожчий скарб, що людина має, – це віра в себе і в собі подібних ("Сад Гетсиманський").
- Всі дороги сходимі, й всі могили зчислимі, і кожна ніч — навіть полярна ніч! — кінчається ранком ("Сад Гетсиманський").
- Утративши все, людина лишала собі сміх. І взяла той сміх за прапор. І з тим сміхом отак от гола сидить під шибеницею і з тієї шибениці глузує ("Сад Гетсиманський").
- Ліпше умерти раз, умерти гордо, з незламаною душею, аніж повзати на колінах і вмерти двічі – морально й фізично. Але в першім варіанті ще є шанс взагалі не вмерти ("Сад Гетсиманський").
- Є щось, що не може вмерти навіть на війні ("Людина біжить над прірвою").
Можуть зітерти його тіло на порох, але не зможе ніхто зітерти на порох його душі, не зможе зігнати її з цієї землі. Помиляються ті, хто вогнем і залізом прийшли йому диктувать свою волю,
– Іван Багряний, "Людина біжить над прірвою", 1949.