Ми вже писали про планети, більше – про нашу Землю та її природний супутник Місяць. Та чому б не поговорити коротко і про інші унікальні місяці Сонячної системи? Сьогодні на Men 24 розповімо про Енцелад та Каллісто.
Також цікаво Від спотикача до медовухи: історія появи українських алкогольних трунків
Енцелад
Зонд "Кассіні" прибув до Сатурна у 2004 році й показав людству малий внутрішній супутник планети з кільцями – Енцелад. Відтоді він став одним із найбільш інтенсивно досліджуваних і обговорюваних світів у Сонячній системі. А все завдяки відкриттю величезних стовпів водяного льоду, які видираються у космос на південній півкулі.
- Це вважають ознакою того, що рідка вода ховається просто під тонкою крижаною кіркою місяця.
- Несподіванкою це не було, попередні зображення теж показували, що поверхня місяця надзвичайно яскрава, а кратери мають такий вигляд, ніби вкриті снігом.
- Та "Кассіні" пролетів буквально крізь один із крижаних стовпів – і підтвердив, що Енцелад є активним світом.
Енцелад – камінь діаметром у 504 кілометри – мав би замерзнути мільярди років тому, як і багато інших його сусідів у системі Сатурна. Але гравітаційне перетягування каната між Сатурном і більшим супутником Діоною зберегли внутрішні прошарки Енцелада теплими й активними. Що, зауважимо, робить його центром мішені пошуків життя в Сонячній системі.
Енцелад / Фото НАСА
Каллісто
Найдальший з галілейських супутників Юпітера – Каллісто – є третім за розмірами супутником Сонячної системи. Він насправді тільки трішки менший за Меркурій.
- Його головна заявка на популярність – це звання об’єкта з найбільшою кількістю кратерів у Сонячній системі.
- Так, його темна поверхня рясно вкрита кратерами, найглибші з яких оголюють на дні лід та розкидають яскраві уламки по поверхні.
- Стільки кратерів виникли через розташування Каллісто у системі Юпітера – гравітація гігантської планети чинить потужний вплив, порушуючи орбіти комет, які проходять повз неї, і часто тягнучи їх до загибелі.
А більші супутники Юпітера розташовані безпосередньо на лінії вогню. Так поверхня Каллісто протягом понад 4,5 мільярда років розвивала щільний ландшафт кратерів. Водночас внутрішні сусіди Каллісто захищеніші, і час стер більшість їхніх стародавніх кратерів.
Каллісто / Фото НАСА
